Run!

 За останні два місяці занадто багато розчарувань і сліз. Настільки втратила бажання  і можливість довіряти людям. Таке враження, що я  завжди ненавидітиму  грудень  , зиму загалом, початок весни , Луцьк, людей, деякі вулиці, поїзди, площу Ринок , таксі, зоопарки, крила , вечора , аукціони побачень,  людей людей людей і себе, за те,що постійно роблю дурниці.Багато дурниць. Тисячі дурниць. Ніколи ще ТАК  нестерпно не хотілось повернути час назад і втримати себе. І тепер ,таке враження,що це відчуття ідіотизму,розчарування і безпомічності ніколи не мине. 

   Зате я тепер знаю,чим можна трішки призупинити себе в моменти,коли хочеться плакати і ненавидіти.   Бігти.  Бігти і ще раз бігти. Взяти навушники ,купу музики і  бігати  годинами , швидко,не зупиняючись)  коли я біжу,мені здається,що все , рано чи пізно , буде добре. А ще у цьому є позитивна сторона-фігура=) якщо  важко бігти,треба думати хоча б про фігуру,а потім вже про те,що біг,це краще ніж сльози.

    Я дуже ,безмежно вдячна тим,хто мене підтримує,починаючи з середини лютого. А особливо Віці і Анні .Чесно, без вас я перетворилась б у  величезного.постійно ревущого слимака)  

     А ще , я дуже вдячна своїй роботі. Якби не вона- я б занадто багато думала ,думала і думала,а відповідно ці думки переходили б у сльози, сльози,сльози. 

      Мені шкода. Дуже шкода,що я така дурна .Дурна і наївна.