те,що зараз

Оохх як ж це неймовірно  актуально на даний час!! Хоч роздрукувати собі,  і кожного разу,коли починаю набирати номер, ПЕРЕЧИТУВАТИ і СТРИМУВАТИСЬ!
 
 бувають такі,
на яких наступаєш двічі.

і вдруге болю ще більше
як подвійна рана
як подвійний шрам

ті, які
шукають виправдання
"я попереджав"

ховають очі, руки, пестощі
спокійно ідуть спати

і нехай

Spring !

    Ну от) Формально чи то календарно ,закінчилась зима..Якось вона так довго тягнулась,що аж не хочеться згадувати про більшість подій.. (  І незважаючи на купу снігу і мінус 8 за вікном , все таки уже 15 березня і як-не як ,але змушую себе вірити у зміни,які завжди мала б приносити весна ;)  Впевнена ,що ЦЮ зиму я точно не забуду ,враховуючи усі ті події ,які сталися..(на превеликий жаль далеко НЕ найкращі події ..) . Та все ж ,можу тішитись від того,що цією зимою я  була НЕ сама ...;)
     Не знаю чому сіла писати цей пост саме о 2:18 ночі )  Можливо під впливом фільмів ,які один за одним дивлюсь на протязі цілого тижня ( бронхіт, ,,дякую,, тобі за ,,чудові,, п'ять днів) , а можливо ,тому що завжди якесь натхнення приходить уночі )  .
     Щодо наайосновнішої  ,,проблеми,, ... Хоч пройшло вже більше чотирьох місяців,  та своє  серце ,бляха,разом із впевненістю у собі /амбіціями і ще купою рис характеру,які раніше були мені притаманні ,я залишила на вул.Саксаганського 9 і я НЕ знаю,  коли ця дика нестача  мого попереднього місця роботи зникне з мого мозку чи то душі .. Ніякі нові роботи,люди,враження  і т.д. не можуть замінити тої єврейської квартири зі страшними великим  кімнатами , бєшеними мамашами і купою диких дітей .  Де б я думала рік назад,що цей грьобаний Кузя так серйозно мене ,,зачепить,, .  От про це я могла б писати пост за постом, але все ж,надіюсь ,що принаймі написавши про це декілька речень тут, мені хоча б на декілька годин/хвилин стане легше.
   Ще у мене купа натхнення і ідей для фото . Залишилось тільки почекати максимум тиждень-півтора ,і цей грьобаний сніг зникне ,як мінімум на пів року . І дуже сподіваюсь, що разом зі снігом/холодом , зникне хоча б половина наших проблем =) Весно ж завжди все міняється у кращу сторону) Можливо це просто вигадані стереотипні слова, але все таки...надіємось на краще ;)

    

   Вирішила поділитись інтерв'ю ,яке взяла у акторки Львівського академічного театру імені Леся Курбаса - Тетяною Каспрук ,у межах навчально-споглядальної практики. Ця актриса вразила мене своєю емоційністю та відкритістю!  При нагоді , обов'язково постараюсь взяти у Т.Каспрук ще одне інтерв'ю)

         

              

        Анжеліка Булавко: Коли Ви зрозуміли,що хочете пов’язати своє життя зі сценою та акторською професією? 

    Тетяна Каспрук : Моє захоплення мистецтвом почалось ще зі школи. Будучи піонеркою , я приймала участь у постановках музично-літературних свят та композицій ,  розказувала вірші  ,співала пісні …Також я часто виступала на літературних конкурсах та вечорах.  Це і були перші кроки на шляху моєї акторської кар'єри.

      А.Б. :  Якою була Ваша перша роль?Опишіть Ваші враження /спогади про неї?  

    Т.К. : Пригадую , до нас в школу приїхали студенти-практиканти, і ми разом з ними ставили українські вечори. Я на той час захоплювалась творчістю Тараса Шевченка і дуже хотіла  прочитати уривок з поеми ,,Катерина” ! Щоправда ,я дуже комплексувала і боялась виступати.Я не була впевнена , що варта такої серйозної ролі… Та коли після мого виступу до мене почали підходити усі мої знайомі , хвалити мене та підтримувати - це стало переломним моментом у моєму житті . Я ніби дістала дозвіл людей ,так звану перепустку у акторство! І саме у той вечір я зрозуміла, що  бачу себе в майбутньому лише на сцені.

  А.Б. :   Ваша сім'я підтримала Ваш вибір?

  Т.К. : Я безмежно вдячна своїй матері за розуміння! Хоча вона дуже хотіла , щоб я навчалась шиттю ,і, навіть ,заохочувала мене тим,що у технікумі будуть  вчити їздити на машині ! Та до шиття у мене ніколи не було хисту . Я навіть зараз  гудзика не можу рівно пришити ( сміється ) . Я неймовірно дякую мамі за те,що вона не наполягала на вступі до технікуму, а з розумінням поставилась  до мого вибору.

 А.Б. : Хто був Вашим першим вчителем/наставником ?

  Т.К.  : Одного разу ,подруга моєї мами познайомила мене з Нестором Модестовичем Горицьким, який на той час виступав з оркестром і співав у  хорі . Він і  став моїм першим учителем , який раз і на все життя повністю змінив мене.

      Нестор Модестович  займався зі мною вокалом та розробляв мені голос, по декілька раз розбираючи кожну ноту,  кожен звук . Н. Модестович вимагав чітко повторювати саме ті інтонації , які він задавав , і якщо у мене щось не виходило ,він починав сваритися , а я одразу починала плакати, переживати ,та все одно ,крізь страх і сльози повторювала уривок знову і знову. Я завдячую саме Несторові Модестовичу своїм сильним поставленим голосом та цілеспрямованістю .

  А.Б. : З чого почалась Ваша робота у Львівському драматичному театрі імені Леся Курбаса ?

  

 Т.К.: Усе почалось з нашого знайомства під час навчання з Володимиром Кучинським . На другому році навчання у студії , Кучу (  таким скороченим прізвиськом Тетяна Каспрук називає  Володимира Кучинського J ) забрали в армію ,і на навчання він вже не повернувся. Ми не спілкувались декілька років ,  а потім він подзвонив і сказав мені ,що планує відкрити свій театр , на що я  жартома відповіла : ,, А мене у свій театр візьмеш?”. Саме  з цього моменту почалась наша з ним творча співпраця. А  вистава ,,Дві стріли” була першою виставою нашого театру,хоча багато хто був проти того, щоб ця постановка існувала. Також мене засуджували через те, що я залишила театр імені Марії Заньковецької . А неймовірно важким для нас  був період ,коли ми отримали приміщення і з нуля починали його переробляти та вдосконалювати ,адже грошей не було , і все трималось лише на нашому ентузіазмі . Нам погрожували навіть тим, що закриють театр…Одним словом,ми пережили і пройшли багато через що,  для того, що театр продовжував своє повноцінне існування.

  А.Б. : Розкажіть про Вашу роботу з режисером? Як розподіляються ролі ? Як проходить робота безпосередньо над образом?

  Т.К. : Так званого поняття розподілу ролей у нас немає . Володя завжди перед підготовкою нової постановки питає у мене ,чи хотіла б я зіграти ту чи іншу роль , і тоді вже,відштовхуючись від моєї  відповіді ,починається робота безпосередньо над сценічним текстом та образом .

      Звичайно, початком роботи є  повний, детальний розбір п’єси . Наприклад, виставу ,,Амнезія, або маленькі подружні злочини” ми розбирали по наймінімальніших частинках,сценках , аналізуючи та обговорюючи усі дії та мотивацію головних героїв . Наприклад: сцена з бомжами із вистави ,,Амнезія або маленькі подружні злочини ” виникла не випадково . Володя відчував інтуїтивно , що  цю сцену потрібно грати не за текстом , а якось по-іншому . Ми пробували різні варіанти ,різноманітні образи ,доки не знайшли саме те,що потрібно . Лізу мені потрібно було  зіграти неоднозначно  ,а якось, ховаючись за інші образи ,і тут у мене виникла ідея образу бомжихи-пиячки ,і за цією маскою я ховаю саму суть цієї героїні .

     Володя Кучинський завжди старається не подати нам вже готовий образ ,як то кажуть    ,,припіднести  на тарілочці ” ,а змушує нас думати,  шукати,відчувати , наводити на якусь певну ідею ,дає можливість самій ,, народити ” образ.

     Після того,як ми визначились із образами  , починається наша самостійна робота над роллю. Я пробую говорити слова з різними інтонаціями,  різними настроями .Наприклад, працюючи над образом  бомжихи- пиячки в ,,Амнезії ” ,я декілька днів спостерігала за волоцюгою ,яка частенько ходить по вулицях біля мого  дому. Після самостійного опрацювання , ми приходимо на репетиції і показуємо те , що підготували , а В.Кучинський дещо корегує, дещо просить замінити , або ж взагалі ,,викинути” .

А.Б. : Ви працюєте над створенням образу лише у театрі  чи за його межами також?  Наприклад, вдома?

 

Т.К. : Та вдома я не маю коли цим займатись ! ( сміється )  Вдома я маю борщ зварити,уроки зробити з донькою ,одним словом , маю вдома багато інших клопот . А от вже на роботі я можу повністю зануритись у роботу над новою роллю .

А.Б . : Яка драматургія Вам більше імпонує ? Сучасна чи класична?

 Т.К. : Ігрова і тільки ігрова! Лише у ігровій драматургії проявляється моя природа ,у ній я розкриваюсь повністю. Дуже допоміг мені освоїти ігровий театр В. Винниченко .Він дуже емоційний драматург і його твори можна розкрутити  і зіграти , розкриваючись по-максимуму.

  А.Б. : Чи бували у Вас ролі , у яких Ви себе почували не дуже комфортно?

  Т.К. : (після тривалої паузи )  Якщо чесно,я ще досі не розумію до кінця ,як мені існувати у ,,Репетиції у театрі злочину ” .Як на мене , моя роль там ще не розкрита до кінця  і я маю над чим працювати ,щоб ,,твердо ,,  відчувати себе у образі .

  А.Б.: Чи відчували Ви колись невпевненість і страх перед виходом на сцену ?

  Т.К.: Кожного разу перед прем’єрним показом вистави ,я відчуваю певну невпевненість та хвилювання . Одразу задаюсь питанням :,, А як глядач сприйме цю виставу і чи сприйме взагалі  ? ” . Та кожного разу  змушую взяти себе в руки і думати лише про образ, у якому повинна ,,жити” на протязі вистави. Наприклад, перед першою прем’єрою у театрі ім. Леся Курбаса ,,Маруся Чурай ” я не була впевнена ,  що варта того, щоб виконувати таку роль. Є такий момент невідомості перед прем'єрою . Та з віком і досвідом я навчилась брати себе в руки і не відволікатись на свою внутрішню невпевненість та переживання .

  А.Б.: Чи були у Вас конфлікти /нестиковки з партнерами по виставі? Якщо так, то яким чином ви знаходили компроміс?

  Т.К. : Останнім часом часто трапляється таке , що з молодими акторами важко співпрацювати ,можливо через різницю у віці , можливо через інше світосприйняття . Знову ж таки у виставі ,,Репетиція у театрі злочину ” є певний дискомфорт у моєму партнерстві з деякими акторами… Але актор повинен уміти чути ,відчувати партнера,інакше не буде самого основного -гри !

  А.Б. : Ви знайшли ,,Свого режисера” ?

   Т.К.: Так. Знайшла. ,,Моїм ” режисером був , є і буде завжди Володимир Кучинський.

   А.Б. : А які ролі Вам більше до душі : трагедійні чи комічні?

  

   Т.К. : Трагедію ,як правило, завжди легше грати, а от комедію – цікавіше та складніше.   Хотіла б спробувати себе зараз у комедії, але мені потрібно ще багато чому навчитися. Та і взагалі , актор повинен вчитися на протязі усього життя .

 

     А.Б. : Чи є  роль,яку Ви б дуже хотіли зіграти?

     Т.К. : Хотілося б зіграти драматичну роль , наприклад, Матінку Кураж ,або якусь історію життя  старої актриси .А ще у мене є одна мрія -  поставити на сцені ,,Гуцульські легенди ” . Легенди складаються з простеньких ,цікавих історій , які потрібно  подати на сцені як гарний , досконалий сувенір . Колись давно , я усе це розписала і багато режисерів бралось за постановку , та так ніхто до кінця  і не доробив цього .

     А.Б. : Яка роль зі всіх зіграних Вами,припала Вам найближче до душі?

      Т.К. : Усі мої ролі –різні і, відповідно ,у всіх образах я також стаю різною,іншою . З  моїх останніх ролей - це роль Лізи у виставі ,, Амнезія або маленькі подружні злочини ” . Я повністю відчуваю образ цієї жінки , він є ,,моїм ”  ,його я переживаю і проживаю .

 А  от у ,,Лісовій пісні ” я більше ,,бавлюся” ,там більша частина роботи – фізична .Там я повинна за декілька хвилин встигнути переодягнутись, перебігти через коридор , приготуватись  до танців,потім знову повернутись до образу Матері тощо.

   А.Б. : Ви ніколи не уявляли себе у іншій професії?

   

   Т.К. : Ні ,ніколи. І навіть коли з’являлись якісь труднощі ,проблеми ,переживання , я ніколи не шкодувала і не шкодуватиму ,що своїм шляхом обрала професію актора .