...

а ще я  щойно натрапила на таку фразу : ,,Життя само викидає непотрібних людей. А потрібних лишає". Важко з цим не погодитись,щось правдиве у цих словах таки є.. Але я відчуваю себе закритою у чотирьох стінах на даний момент. Знаю, що у мене все добре, та навіть не те що добре, а можна сказати ідеально  ,але я не можу відгородити себе від певного періоду свого життя,який тримає мене, тримає,тримає, тримає і ніяк не може відпустити.Це настільки неприємно. Я сварюсь з близькими мені людьми, псую собі літо , вечора, настрій, і все це  через те,що досі не навчилась тримати якусь рівновагу,вміти приходити в себе,і вміти змушувати себе забувати про те, що було давно і  що,впринципі,не так вже і багато  мало б для мене значити.Так хочу вже нарешті через це переступити. І не знаю як. Навіть не уявляю як .Навіть пишучи це і розуміючи, що це минуле не варте стількох думок,я не можу припинити за чимось шкодувати,думати:,,А що було б якби?.."  . І ще мені страшенно набридло нити через те,що мені погано.сумно.самотньо і т.д. Я чудово розумію, що всі, хто близький для мене, вже по сто раз чули одне й те саме,але таке враження,що я  можу повторювати це кожного дня по декілька раз , або сісти і писати всевсевсевсе,що я згадую,чого мені не вистачає  і  що я  зробила  б, якби могла повернутись у той час.   Інколи я цілими тижнями відчуваю гармонію ,і впевнена,що все це вже відійшло від мене,і я живу далі,сприймаючи усе,що сталось,як стандартний життєвий досвід,але потім настає такий огидний день ,коли я розумію,що нііі, це ще тут.поряд , і так само болить.як і раніше,і  так само не дає мені рухатись далі, зближуватись з іншими людьми, та навіть ,блін,посміхатись. Якби минулезгадкиспогадидумки були живими людьми і стояли б зараз біля мене ,я просила б,благала б,кричала  б, не знаю..стояла б на колінах зі словами: ,,Залиште мене вже ,нарешті,будь ласка!! ВИ ж не варті того,щоб займати таке важливе місце у моєму житті!!! " . І я так надіюсь, що скоро так і  станеться. Мені всього лиш 19 ,а відчуваю себе зараз на всі 90 .І мені то дуже дуже і дуже набридло. Наступного разу,коли мені здаватиметься,що все вже добре, все пройшло,я старатимусь втримати це почуття на найдовший термін, або,блін,зроблю,як радять у тупих американських книжках по психології- візьму багато подушок , поїду з ними кудись за місто,і буду різати їх,рвати на шматки , розкидувати пір'я повсюди, і кричати до тих пір,доки не відчую себе щасливою ,гармонійною  і  повноцінною .